Пошук
Статистика
СьогодніСьогодні12
ВчораВчора66
Цього тижняЦього тижня118
Цього місяцяЦього місяця480
ВсьогоВсього12265
 
Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

Головна :: Біблійна географія :: Червоне море

Ще одне море, яке згадується у Бібілії – Червоне. Хоча в Торі воно називається не "Червоним", а "Очеретяним" [5, розділ "Красное море"]. В слов’янській традиції це море називали "Чормним", тобто, сучасною українською мовою, – червоним (*16). Найвідоміше це море тим, що Мойсей перевів через нього євреїв при втечі від фараона. Води моря при цьому чудесним способом "розділилися", пропустивши втікачів, а війська фараона, які переслідували євреїв, були потоплені.

За даними єврейської енциклопедії [5, розділ "Красное море"], з кінця XVIII століття робилися спроби зіставити природні умови водойм північно-східних районів Єгипту з описаними в Біблії феноменами, що супроводжували перехід ізраїльтян через море, і з самою назвою "Очеретяне море". Ці емпіричні міркування привели до ряду можливих ідентифікацій, що пов'язують біблійні події з озерами північніше від Суецької затоки (Велике Гірке озеро й Мале Гірке озеро), з болотистим районом біля міста Пелусій і з сусідньою мілководною Сірбонською лагуною на північному узбережжі Синаю.

У цих спробах дослідники наштовхнулися на той факт, що очерет на берегах Червоного моря не росте, і спричиняється це його надзвичайною солоністю – воно є найсолонішим з усіх морів, пов’язаних з відкритим океаном. Тому й ідентифікують місця можливого переходу євреїв через море при втечі з Єгипту не з самим морем, а з озерами та болотистими районами поблизу.

Така велика солоність викликана географічними особливостями місцевості, у якій море розташоване. По обидва боки від нього розкинулися великі пустелі – Аравійська та Сахара. Жаркий клімат спричиняє посилене випаровування води, кількість якої постійно поповнюється з океану, а сіль при цьому залишається в морі, роблячи його з плином часу все солонішим.

Виявляється, і Червоне море має свого двійника-тезку у Східній Європі, й воно справді може називатися "Очеретяним". Це всім відоме Чорне море.

Справа у тому, що є вагомі підстави вважати, що в давнину наше Чорне море називалося "Чормним", тобто "червоним". Так, російський філолог Б.А. Успенський у своїй праці [16] пише: "Чорне море в ряді списків "Ходіння за три моря" (*17) називається "Чормним" (архівний список II Софійського літопису, Сухановський список, список Ундольського); в інших списках назви "Чорне море" і "Чормне море" чергуються (так у Троїцькому і Еттеровому списках: Т369, Т392; Э442, Э458); назву "Чормне море", очевидно, слід визнати за первісну".

А російський дослідник А.Г.Кузьмін у своїй праці "Про етнічну природу варягів" [17, додатки] зауважує: "Ймовірно, що "Чорним" море стало через непорозуміння. У дійсності воно називалося "Чормним", тобто "Червоним". Так воно йменується ще в російських джерелах XVI-XVII ст., і тільки з XVIII ст., коли втратилося давньоруське значення слова, випала й буква "м", що відрізняла два різних кольори (*18)... Чудовим підтвердженням такої етимології є назва моря в (ірландській) сазі "Гойдель Глас": "скіфський" період ірландської передісторії протікає біля берегів Червоного моря (Mara Ruad) (*19)". Скіфи ж, як відомо, жили саме біля Чорного моря.

Відомо також, що Чорне море називали "Руським". А італійською мовою "Mar Rosso" означає "Червоне море". Це також могло спричиняти помилкове розуміння назви моря.

На відміну від сучасного Червоного моря біля берегів Африки, на берегах Чорного моря є багато місць, покритих густими заростями очерету. Цю особливість часто використовували козаки, ховаючись від татар під водою і дихаючи через пустотілу очеретину. Таким чином, головна біблійна назва щодо моря, через яке Мойсей перевів євреїв ("Очеретяне море"), може бути застосована до сучасного Чорного моря (в давнину – Червоного моря), у той час як теперішнє Червоне море не підходить під цю назву зовсім.

При цьому, назва "Червоне море" для сучасного моря біля берегів Африки не була усталена ще навіть у XVII ст. Так, на картах атласу Абрахама Ортелія (Theatrum Orbis Terrarum), який відбиває рівень географічних знань XVII ст., Червоним морем називається як правило сучасне Арабське море басейну Індійського океану, а теперішнє Червоне має інші назви: море Мекки, море Бохар-Корсун, чи Арабська затока.

Добавимо, що у слов’янській традиції море, пов’язане із втечею євреїв з Єгипту, називається саме "Чормним", а не "Красним", хоча у давньоруській мові були обидва слова.

Цікаво, що плутанина з чорним та червоним кольором відносно Чорного моря не унікальна. Так, Західну Україну (Галичину) часто називали "Червоною Руссю", і саме цю назву використовували вітчизняні (українські та російські) історики. Проте на багатьох старих західних картах вона позначена як "Чорна Русь". Можна припустити, що європейські дослідники, погано розуміючи руську мову, не бачили різниці між словами "чормний" та "чорний", хоча вони й позначали різні кольори.

Червона Русь (Rusia Rubra) у складі Малої Польщі (Minoris Polonia) на карті Великого Князівства Литовського, Й.Блау, 1643 р.
 
Чорна Русь (Russia Nigra) на місці "справжньої" "Червоної Русі" на карті Ніколаса Вісхера  "Росія і Скандинавія", 1660 р. Видно, що у "Чорній Русі" розташовані Львів (Leopolis), Тернопіль (Tarnopol), Бучач (Buczacz), Перемишль (Przemisysl)
 

Далі: "Йордан"

Примітки


16. У словах "чормний", "червоний" видно взаємний перехід губних звуків "м" та "в". Приголосні ядра відповідно: "ЧРМ" та "ЧРВ". Цікаво, що в латинському алфавіті для позначення звуків "м" та "в" використовується практично один і той же символ: "M" та "W", лише перевернутий.

17. Мається на увазі книга "Ходіння за три моря" російського купця Афанасія Нікітіна (кінець XV століття).

18. Порівн. ПСРЛ. T. XI. – M, 15. C. 153; т. XII. С. 79; т. XIII. С (остання звістка – 1520 р., у старших списках пишеться як "Чормне", а в пізніших – "Чорне");  т. XXX. – М., 15. С. 189; т. XXXI. – М. 18. С. 78. "Чорним" море могло стати і під впливом  турецької назви "Кара денгіз" – "Чорне море". – Посилання з [17].

19. Lehmacher G. Op. cit. S. 1. Порівн. також: Hull V. The Milesian Invasion of Ireland // "Zeitschrift fur celtische Philologie", Bd. 19, Halle, 1931. P. 156.  – Посилання з [17].


Використані джерела

Останнє оновлення ( Неділя, 05 липня 2009 06:35 )