Свята земля: Україна

Значна частина пропонованої праці присвячена розгляду та аналізу старих географічних назв на давніх картах. Оскільки ж ці назви модифікувалися та спотворювалися, залежно від мови, якою подавалися, то спочатку розглянемо відомі закономірності, які мають місце при таких модифікаціях. Ті читачі, яких не цікавлять лінгвістичні аспекти трансформації назв, можуть пропустити цей розділ та відразу перейти до розділу "Біблійна географія".

Розділ "Біблійна географія"

Зрозуміло, що звуки вимовляються під час видиху – потік повітря є необхідною умовою для їх утворення. При створенні звуків беруть участь органи мовлення, сукупність яких формує мовний апарат. Мовний апарат складається з голосових зв'язок, рота (який містить язик, губи, зуби, ясна) й порожнини носа. З усіх органів мовлення тільки голосові зв'язки створені природою спеціально для створення звуків. Первинне призначення всіх інших органів мовлення (зубів, язика тощо) не пов’язане з формуванням звуків. Голосові зв'язки, на відміну від інших органів мовлення, спричиняють ритмічні коливання звукового струменя, які називають тоном. Інші органи мовлення створюють неритмічні коливання звукового струменя, які називають шумом [1].

Струмінь повітря, що виходить із легень, повинен пройти між голосовими зв'язками. Якщо вони напружені й зближені, то повітря викличе їх коливання, у результаті чого виникає голос, тобто музичний звук, тон. Тон обов'язковий при вимові голосних і дзвінких приголосних.

Фізіологічно приголосні звуки відрізняються від голосних тим, що при їх вимові спостерігаються тісні зближення органів мовлення між собою, інколи доходить до повного закриття руху повітряного потоку, чого ніколи не спостерігається при вимові голосних. Тобто, вимова приголосних обов'язково пов'язана з подоланням перешкоди, створеної на шляху повітряного струменя. Ця перешкода виникає в результаті зближення органів мовлення до границь щілини ([ф], [в], [з], [ш]) або повної змички ([п], [м], [д], [к]).

При вимові голосних звуків голосові зв'язки коливаються, а для повітряного струменя забезпечується вільний, безперешкодний шлях через ротову порожнину. Специфічне звучання кожного голосного (те, що відрізняє, наприклад, [і] від [и]) залежить від положення язика та губ.

Різницю між голосними та приголосними добре ілюструє графік амплітудно-часового представлення вимови. З нього видно, що вимова приголосних супроводжується різким спадом амплітуди звукових коливань. Спричиняється це виникненням перешкоди на шляху повітряного потоку, яка спеціально створюється за допомогою відповідних органів мовлення.

Амплітудно-часове представлення вимови слова "кедр"

Таким чином, при формуванні приголосних звуків необхідне свідоме керування тими органами, які первинно не призначалися для мовлення (губи, язик тощо). Для вимови ж голосних звуків втручання свідомості є мінімальним, так як при цьому використовується природний видих з елементарним напруженням голосових зв’язок. Тому, наприклад, при рефлекторних вигуках, які людина мимовільно (несвідомо) промовляє у типових ситуаціях болі, здивування, переляку, радості – основу складають саме голосні, інколи з домішкою приголосних, що містять переважаючий тон. Наприклад, при раптовому болі ми вигукуємо "Ааааай!" (чи "Ооооой!"), при здивуванні – "Огооо!", при полегшенні – "Фууууу". Так само – немовлята, звуки яких ще не контролюються свідомо, кричать голосними: "Уааааа!", "Аааааа" тощо.

Тому приголосні звуки займають особливе місце – вони потребують посиленого втручання свідомості у процес вимови. Звичайно, при набутті розмовних навиків процес керування органами мовлення в цілому переходить у розряд автоматичного, проте при початковому навчанні елементам вимови приголосні потребують значно більше свідомо затрачених зусиль.

Очевидно, на початковому етапі розвитку мови людина для позначення тих чи інших осмислених нею явищ використовувала перш за все ті звуки, які потребували особливого зосередження свідомості – приголосні. Голосним же, як звукам, що створювали фон для відтворення приголосних, приділялось значно менше уваги. З цієї ж причини практично всі абетки містять в основному приголосні звуки. Адже, якщо мова почала використовуватися для передачі осмисленої інформації, то й особливого значення набули звуки, які утворюються внаслідок свідомого керування органами, первинно не призначеними для вимови.

Саме це може бути причиною того, що більшість первісних мов використовували запис слів за допомогою одних приголосних: голосні звуки використовувалися головним чином як фон, на якому промовлялися приголосні, тому на них особливу увагу не звертали. І спочатку, коли кількість понять, що виражалися словами, була обмеженою, проблеми із плутаниною значень різних слів не було. Лише пізніше, з розвитком мови, голосні також набули інформативного значення.

Реконструюючи історичний процес розвитку цивілізації, можна стверджувати, що винахід мови не лише був великим проривом у соціальному житті, але й надпотужним фактором, який стимулював зростання свідомості самих винахідників.

У потоці мовлення ми вимовляємо звуки не ізольовано, але зв'язуючи їх один з одним. Під час розмови дотичні звуки впливають один на інший. У результаті цього в певних положеннях відбуваються деякі зміни звучання тих або інших звуків.

Зміни вимови можуть бути викликані також різними причинами: схожістю самих звуків (дзвінкий [д] може замінятися на глухий [т], [ш] на [с]), схожою артикуляцією органів мовлення (губний [м] може перейти в губний [в] чи [ф]), незручністю вимови звука для людини-носія певної мови (випадання приголосного в групі приголосних "солнце","slonce"-"сонце") і т.д.

Проте особливо часто взаємно замінюються один на інший голосні звуки. У цьому немає нічого дивного: в мовному потоці свідомістю фіксуються перш за все приголосні, і незначні модифікації фонових голосних часто ніяк не впливають на процес розуміння мови. Так, в сучасній російській мові в словах, де на письмі пишуть "о" дуже часто вимовляють "а" (пишуть "дорога", читають "дарога" тощо).

Зауважимо також, що інколи голосний може замінюватися приголосним, чи навпаки. Наприклад, звук [в] часто міняється на [у]: Україна - Вкраїна, Ватсон - Уотсон і т. інш.

Таким чином, у словах логічно виділяти базове ядро приголосних, яке виявляє надзвичайну стійкість до модифікацій, навіть на протязі багатьох століть, тоді як несучі, фонові голосні можуть змінюватися чи взагалі випадати. На цей факт звертає також російський філолог О. Драґункін [2].

У таблиці №1 приведено деякі з численних прикладів, які ілюструють сталість приголосного ядра в різних мовах індоєвропейської мовної спільноти. Ядра сформовано на основі приголосних із коренів слів, суфікси та закінчення не враховувалися.

Таблиця №1

У таблиці приведено лише малу частину прикладів сталості приголосного ядра, причому вказано лише ті випадки, коли ядро практично незмінне і послідовність звуків ядра зберігається. Проте, як свідчить ціла множина випадків, приголосні у ядрі можуть не лише трансформуватися у схожий звук, але й міняти своє розміщення один відносно іншого (таблиця №2).

Таблиця №2

Явище зміни порядку приголосних можна пояснити тим, що на самому початку формування мови, коли кількість понять, які виражалися словами, була ще малою, не мало суттєвого значення, як саме виразити поняття, наприклад, – "бл" (білий) чи "лб" (alba – лат.). Іншим фактором, який викликав інверсію приголосних ядра, могла бути неузгодженість у способах написання слів – одні могли позначати звуки зліва направо, інші – справа наліво чи зверху вниз. Відомі також тексти, у яких один рядок написаний зліва направо, а наступний – справа наліво і так далі.

Звичайно, процес словотворення надзвичайно складний, на нього впливає ціла низка психічних, соціальних, політичних, культурних та інших факторів. В результаті їх взаємодії слова мови змінюються, інколи виходять з використання, вводяться в обіг та запозичуються інші слова. Тому не завжди однакове ядро приголосних говорить про спільне походження слів. Проте така велика кількість слів, які мають близьке ядро і при цьому характеризуються схожим чи однаковим значенням, однозначно вказує на закономірність – формування слів відбувалося на основі приголосних. Тобто, деякі з наведених у таблицях №1 та 2 прикладів можуть бути випадковими, але переважну більшість їх не можна пояснити випадковою грою звуків, тим більше, що всі приклади взято з індоєвропейських мов, які мають спільне походження.

Отже, слова формуються на основі приголосних ядер, структура яких залишається постійною, часто навіть протягом багатьох століть та в різних мовах. Постійна повторюваність цього факту в словах різних мов, які мають близьке значення, вказує на закономірність і не може бути пояснена випадковими збігами.

Далі: "Біблійна географія"

Примітки